Вас приветствует Интернет конференция!
Приветствуйем на нашем сайте
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ
26.03.2026 14:12
[5. Nauki prawne]
Автор: Чорнописький Роман Дмитрович, здобувач вищої освіти, Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема, в статті 1 Першого протоколу до неї, яка є складовою правової системи відповідно до статті 9 Конституції України [1], а також у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (стаття 16 Цивільного кодексу України ( ЦК України) [2]. Об’єктами права власності є будь-які речі (майно). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (стаття 179 ЦК України).
Як вірно констатується в юридичній літературі на нормативному рівні, на жаль, немає чіткого розмежування способів захисту правоохоронюваного цивільного інтересу та цивільного права, що породжує неоднозначну судову практику і наукові спори щодо способів, якими цивільний, у тому числі речовий, інтерес може бути захищений [3, 149].
Спосіб захисту прав та інтересів уявляє собою закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. При цьому судова практика виходить з того, що способи захисту мають бути належними та ефективними. Належний спосіб захисту повинен: відповідати змісту порушеного права; відповідати способу (характеру) порушення; враховувати наслідки, які спричинило правопорушення та відповідати правовій меті, до якої прагне суб’єкт захисту.
І.О. Шумак надаючи визначення належного способу захисту стверджує, що спосіб захисту вважається належним, якщо він прямо передбачений законом або договором, його використання веде до відновлення порушеного або оспореного права [4, 208].
Важливим при оцінці обраного позивачем (заявником) способу захисту є його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити ефективне поновлення порушеного права. У сучасній судовій практиці серед підходів до того, як суду належить вирішувати питання ефективності способу захисту і які наслідки подання позову з вимогами, які становлять неефективний спосіб захисту, перевагу здобув той, який передбачає вирішення цього питання судами ex officio як питання права з відмовою у задоволенні позову з підстав неефективності, якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб дійсно неефективний. При цьому прибічників має також альтернативний підхід, який визнає значення ефективності способу захисту, однак не визнає вирішальної ваги у вирішенні питання ефективності застосування принципу процесуальної економії і виходить з того, що суд не повинен відмовляти у позові лише з мотивів неефективності запитаного позивачем способу захисту, а натомість має повноваження самостійно застосувати той спосіб захисту, який відповідатиме змісту права та суті правопорушення. У правовій системі України сформувався погляд на способи захисту як питання матеріального права, що відповідає у загальних рисах властивій континентальній правовій традиції так званої моделі прав, у якій способи захисту є скоріше вторинними правами, які виникають у особи внаслідок прошення її первинних прав у матеріальних відносинах і можуть бути реалізовані без участі юрисдикційного органу, якщо порушник у відповідний спосіб сам відновить порушене право або компенсує наслідки порушення права. Існує обґрунтована думка науковців ( А. Потапенко [5,68], К.В. Пільков К. [6, 147]), що при конкуренції позовів критерій «ефективності» способу захисту, який призведе до реального поновлення порушеного права чи інтересу, переважить критерій належності щодо інших, неефективних вимог. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 Постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17135), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц136). Розвиваючи цей підхід, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на правовий висновок, викладений у її постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 [7], за яким судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
До регламентованих ЦК України речових способів захисту права власності належать: − визнання права власності (стаття 392); − витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388); − усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); − заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); − визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); − зобов'язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші
Необхідно звернути увагу, що захищаючи свої речові права відповідно до статті 392 ЦКУкраїни особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов’язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов’язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов’язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності
Передумовою для застосування саме статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.
Позивач у позові про визнання права власності — особа, яка вже є власником. Відповідачем же у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.
В той же час, відмова органу державної реєстрації прав в оформленні права власності на об’єкт нерухомого майна та видачі свідоцтва у зв’язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об’єкт нерухомого майна У разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв’язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб'єктивне право власності іншими особами не порушується, у зв’язку із чим виникає питання, хто при цьому має виступати як відповідач, а також щодо можливості розгляду справи без відповідача або в окремому провадженні. З цього приводу, як свідчить аналіз судової практики, суди розглядають справу враховуючи наступне: сторонами в судовому процесі з розгляду справ позовного провадження є позивач і відповідач і можливість звернення до суду з позовом, де відсутній конкретний відповідач, чинним законодавством не передбачено; закон прямо вказує на те, що вимоги про визнання права власності розглядаються в позовному провадженні; відповідачами у таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв’язку з відсутністю у нього відповідного документа.
В ЦК України до засад захисту права власності, а тому і речових прав, уведений, крім згаданого вище, й принцип превентивного захисту суб’єктивного речового права. За особою-носієм речового права в частині другій статті 386 ЦК України передбачається можливість звернутися до суду ще до порушення його права з боку третіх осіб з вимогою про заборону вчинення певних дій, які можуть порушити суб’єктивне речове право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. З такими вимогами особа може звернутися до суду у разі, якщо є підстави передбачати можливість порушення її речового права іншою або іншими особами.
Крім того, захист права власності передбачає використання в залежності від того, у межах яких правовідносин здійснювалось суб’єктивне речове право і відбулось його порушення, особа може використовувати або речово-правові способи захисту, або зобов’язально-правові. Перші передбачають захист речових прав як абсолютних суб’єктивних прав, реалізація яких відбувається в абсолютних (речових) правовідносинах. Саме через абсолютний характер речових прав і правовідносин речово-правові позови можуть використовуватися для захисту речового права його носієм щодо будь-якої особи, яка імовірно може бути правопорушником такого права або вже стала ним. Тобто коло осіб, до яких потенційно можна застосувати відповідний речово-правовий спосіб захисту, заздалегідь чітко не визначене [ 8].
Окремо слід виділити захист права власності у сфері державної реєстрації речового права, який може здійснюватись як в порядку цивільного судочинства, так і в адміністративному порядку ( адміністративна скарга або оскарження дій посадаових осіб до судів адміністраивної юрисдиеції).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов’язується можливість матеріального об’єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Системний аналіз законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому, спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства у разі, якщо оскаржуються дії державного реєстратора щодо розгляду заяви позивача про виключення запису з Державного реєстру речових прав, і такий спір не стосується речових прав чи обтяжень на нерухоме майно третіх осіб.
Також варто зазначити, що зявився додатковий спосіб адмінстративного оскарження дій державного реєстратора в позасудовому порядку. 15 грудня 2023 року набрав чинності новий Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 р. (№ 2073-IX) (в останній редакції) [9], який встановлює чіткі правила адміністративного провадження, спрямовані на підвищення прозорості, справедливості та європейської відповідності державного управління Закон, зокрема, закріпив додаткові юридичні механізми для забезпечення адміністративного оскарження, навіть у тих випадках, коли законодавець гарантував особі лише судовий захист через відсутність вищого органу, що міг би розглянути скаргу та встановив принципово нові підходи до прийняття рішень, що зачіпають права, свободи або законні інтереси осіб, яких воно стосується не прямо, але може вплинути негативно.
Таким чином, в якості висновку можна визначити, що сучасна судова практика виходить із принципу, що вибір позивачем неналежного або неефективного способу захисту є самодостатньою підставою для відмови в задоволенні позову. Визначення ефективного способу захисту права власності залежності від виду правовідносин, фактичних обставин справи, суті порушеного права та інших обставин, які є визначальними для того чи іншого предмету позовних вимог.
Література
1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. No 254к/96-ВР/ Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. No 30. Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення 20.03.2026).
3. Харченко Г.Г. Інтерес як обєкт цивільно-правового захисту/ Г.Г. Харченко // Юридичний науковий електронний журнал.- 2014.- № 11/2024
4. Шумак І.О. Цивільно-процесуальні особливості вибору способу захисту прав/ І.О. Шумак // Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 2.
5. Потапенко А. Ефективні способи захисту майнових прав правовласників (на окремих прикладах судової практики)/А. Потапенко// Підприємництво, господарство і право.- 2019. -№ 4.
6. Пільков К.М. Проблеми ефективності способів правового захисту[Електронний ресурс] / К.М. Пільков // Інституційно-правове забезпечення майнових інтересів держави та суб’єктів приватного права в умовах регіональної нестабільності: збірник наукових праць / За заг. ред. док. юрид. наук, проф., акад. НАПрН України О. Д. Крупчана. К., 2021. URL : https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/543 дата звернення 20.03.2026).
7. База правових позицій // Верховний суд [Електронний ресурс} URL: https://lpd.court.gov.ua дата звернення 20.03.2026).
8. Харченко Г. Г. Речові права у законодавстві, доктрині та судовій практиці України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Київ.- 2017, 506 с. [Електронний ресурс} URL: https://scc.knu.ua/upload/iblock/20d/dis_Kharchenko%20G.G..pdf ( дата звернення 20.03.2026).
9. «Про адміністративну процедуру» Закон України від 17 лютого 2022 р. № 2073-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2073-20#Text ( дата звернення 20.03.2026).
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Другие научные работы даной секции
-
ПРАВОТВОРЕННЯ І ПРАВОТВОРЧІСТЬ: СПІВВІДНОШЕННЯ ТА ВЗАЄМОДІЯ
23.03.2026 11:13
Конференции
Konferencje 2026
Konferencje 2025
Konferencje 2024
Konferencje 2023
Konferencje 2022
Konferencje 2021
