Вас вітає Інтернет конференція!
Вітаємо на нашому сайті
МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ
11.07.2026 19:00
[5. Юридичні науки]
Автор: Вознюк Наталія Іванівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк
ORCID: 0000-0002-6705-0497
Внутрішня вимушена міграція в умовах тривалого воєнного стану в Україні дедалі більше постає не як тимчасове явище, а як складний соціально-правовий виклик, тому питання сталої адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб набувають особливої актуальності. Модель державної політики щодо внутрішнього переміщення, що тривалий час ґрунтувалася переважно на оперативному реагуванні та короткострокових фрагментарних програмах, вичерпала свою ефективність та вимагає системної перебудови.
Імплементація окресленої комплексної трансформації передусім потребує формування нормативно-правової основи, яка дозволить перейти від локалізації наслідків та кризового (ситуативного) реагування, до довгострокового стратегічного планування, побудови адресної моделі підтримки та сталої інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючих територіальних громадах. Концептуальним стартом оновлення нормативно-правової бази щодо внутрішнього переміщення можна вважати схвалення Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації (далі - Стратегія) [1].
Зміст Стратегії свідчить про перехід до комплексної державної політики у сфері внутрішнього переміщення у межах якої підтримка внутрішньо переміщених осіб розглядається не як сукупність ізольованих заходів, а як послідовний і взаємопов'язаний процес. Стратегія передбачає чотири стратегічні цілі, які охоплюють забезпечення узгодженої та цілісної системи державної політки щодо внутрішнього переміщення, належну організацію евакуації з територій бойових дій та тимчасово окупованих територій, забезпечення адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючих громадах шляхом посилення самостійності, адресної підтримки територіальних громад, а також створення умов для добровільного, безпечного та сталого повернення після відновлення територій. Такий підхід дозволяє розглядати підтримку внутрішньо переміщеної особи як єдиний маршрут - від виникнення потреби у переміщенні до відновлення соціальної стійкості. Очікуваним результатом реалізації Стратегії є не лише посилення окремих інструментів підтримки та соціального реагування, а й підвищення якості життя внутрішньо переміщених осіб через реалізацію цілісної, адресної та людиноцентричної моделі соціального захисту.
Логічним нормативним продовженням стратегічного підходу, задекларованого у Стратегії, має стати новий Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” [2]. На сьогодні Закон перебуває на завершальній стадії законодавчої процедури. Порівняльний аналіз чинного (№ 1706-VII від 20 жовтня 2014 р.) [3] та нового профільного закону (2026 р.) [2] у сфері забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб свідчить про суттєву зміну підходу держави до внутрішнього переміщення. Якщо чинний Закон переважно зосереджений на фіксації статусу внутрішньо переміщеної особи і гарантуванні окремих прав, то новий закон формує більш цілісну правову рамку супроводу особи на всіх етапах внутрішнього переміщення. Основними новелами документу є:
модернізація понятійно-категоріального апарату шляхом закріплення дефініцій “адаптація”, “інтеграція”, “реінтеграція”, що усуває розмитість фокусу державної політики;
цифровізація та дебюрократизація відповідних процедур, зокрема закон запроваджує перехід від паперових довідок до цифрових витягів із Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб;
запровадження оцінювання потреб внутрішньо переміщених осіб, ступеня їх задоволення та інтеграції за місцем проживання;
поєднання людиноцентричного та громадоцентричного підходів, які спрямовані на стимулювання економічної самостійності особи та одночасне посилення ролі територіальних громад у забезпеченні адаптації та інтеграції;
інституалізація рад з питань внутрішньо переміщених осіб;
впровадження права на захист від свавільного переміщення;
закріплення функціонування Інформаційно-аналітичної системи об’єктів нерухомого майна, яка покликана спростити та автоматизувати процес забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом.
Отже, сучасний етап розвитку законодавства у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб свідчить про поступовий перехід від статусно-реєстраційної та компенсаційної моделі підтримки внутрішньо переміщених осіб до комплексного супроводу особи на кожному з етапів внутрішнього переміщення. Новий закон не тільки закріплює окремі соціальні гарантії, а й регламентує більш широку та послідовну державну підтримку, яка базуватиметься на оцінці індивідуальних потреб внутрішньо переміщених осіб.
Водночас слід зазначити, що прийняття нового закону лише запускає процес модернізації соціального захисту внутрішньо переміщених осіб. Його ефективність буде залежати від подальшого нормативного, інституційного та фінансового забезпечення передбачених механізмів. Особливої уваги потребуватиме запровадження дієвого оцінювання потреб внутрішньо переміщених осіб та формування індивідуальних траєкторій підтримки.
Література
1. Стратегія державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року: схвал. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 р. № 598-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/598-2026-%D1%80#n16
2. Проєкт Закону про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та інших законів України № 12301 від 11.12.2024. URL: https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/45414
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Інші наукові праці даної секції
Конференції
Конференції 2026
Конференції 2025
Конференції 2024
Конференції 2023
Конференції 2022
Конференції 2021
